Нейрофізіологія, розділ фізіології, що вивчає функції нервової системи (НС); поряд з нейроморфологічними дисциплінами Н. — теоретична основа неврології . Уявлення про рефлекторний принцип функціонування НС були висунуті ще в 17 ст Р.Декартом, а в 18 ст і Й. Прохаськой, проте Н. як наука почала розвиватися лише в 1-ій половині 19 ст, коли для вивчення НС стали застосовувати експериментальні методи. Розвитку Н. сприяло накопичення даних про анатомічну і гістологічну будову НС. зокрема відкриття її структурної одиниці — нервової клітини, або нейрона, а також розробка методів дослідження нервових доріг на підставі спостереження за переродженням нервових волокон після їх відділення від тіла нейрона. На початку 19 ст Ч. Белл (1811) і Ф. Мажанді (1822) незалежно один від одного встановили, що після перерізання задніх спинномозкових корінців зникає чутливість, а після перерізання передніх — руху (тобто задні корінці передають нервові імпульси до мозку, а передні — від мозку). Услід за тим стали широко користуватися перерізаннями і руйнуваннями різних структур мозку, а потім і штучним їх роздратуванням для визначення локалізації тієї або іншої функції в НС. Важливим етапом було відкриття І. М. Сеченовим (1863) центрального гальмування — явища коли роздратування певного центру НС викликає не діяльний її стан — збудження, а придушення діяльності. Як було показано згодом, взаємодія збудження і гальмування лежить в основі всіх видів нервової активності. У 2-ій половині 19 — початку 20 вв.(століття) були отримані детальні відомості про функціональне значення різних відділів НС і основних закономірностях їх рефлекторної діяльності. Значний вклад до вивчення функцій центральної НС внесли Н. Е. Введенський, Ст М. Бехтерев і Ч. Шеррінгтон . Роль ствола головного мозку, головним чином в регуляції серцево-судинної діяльності і дихання, значною мірою була з’ясована Ф. Ст Овсянниковим і Н. А. Міславським, а також П. Флурансом, роль мозочка — Л. Лючиані . Експериментальне вивчення функцій кору великих півкуль головного мозку було почато декілька пізніше (німецькі учені Г. Фріч і Е. Гитциг, 1870; Ф. Гольц, 1869; Г. Мунк і ін.), хоча уявлення про можливість поширення рефлекторного принципу на діяльність кори було розвинене ще в 1863 Сеченовим в його «Рефлексах головного мозку». Послідовне експериментальне дослідження функцій кори було почате І. П. Павловим, що відкрив умовні рефлекси, а тим самим і можливість об’єктивної реєстрації нервових процесів, що протікають в корі (див.Вища нервова діяльність ) . А. А. Ухтомський ввів в Н. вистава про принцип домінанти .
