Originally posted by
На Майдан я сьогодні, у зв’язку з грипом і температурою, чесно збиралася не йти. Але близько шостої, читаючи в Інеті різноманітні повідомлення з Майдану, зрозуміла, що таки піду. Наковтавшись пігулок, о восьмій була на Майдані. Перші дві фрази, які почула — від знайомого фотокора, що люди колоною пішли на Хрещатик, а від ведучого зі сцени — що їх там оточив і б’є «Беркут». Отже, побігла я на Хрещатик, і видершись за допомогою добрих людей на телефонну будку, познімала звідти закінчення штовханини з «Беркутом». З натовпу люди кричали, що «беркутівці» непомітно для камер б’ють їх по ногах.
Калашніковська масовка на той момент, здається, вже розходилась, ну, і хай, я все одно не пішла б їх, ганебників проплачених, знімати. Є люди, яким не подобається, що Києвом на 7 листопада носять червоні прапори. Є люди, яким не подобаються марші УПА на 14 жовтня. Але я ніколи не повірю, що на столицю знайдеться хоча б десять людей, незалежно від їхніх політичних поглядів і партійної належності, які могли б з власної ініціативи вийти у такий вечір у центр міста, щоб заважати комусь святкувати річницю Майдану.
А люди справді святкували і вітали один одного зі святом. Деякі були з помаранчевою символікою, причому на партійців «Нашої України» вони схожі не були. Один чи два відчайдухи були у шаликах «Так, Ющенко!» (поважаю). Дехто тут таки поруч розповідав, який він іуда. Можу зрозуміти.