Основні принципи дії і поняття «функціональної системи».Наукове пояснення механізмів рефлексотерапії.

40097

Основні принципи дії  і поняття «функціональної системи» Наукове пояснення механізмів рефлексотерапії.  Філо- і онтогенез нервової системи. Нейрофізіологія, деякі елементи. 

автор: канд.мед.наук. нейрофізіолог невролог, рефлексотерапевт Олексюк-Нехамес А.Г.

Взаємодія нейронних груп, що забезпечують ту чи іншу реакцію чи комплекс реакцій, лежить в основі функціональної системи. Поняття «функціональна система» дозволяє пояснити деякі закономірності становлення нервово психічних функцій в онтогенезі. Важливо що елементи функціональної нервової системи формуються в один і той же час,ь хоча можуть належати до філогенетичним різним рівням. Внаслідок цього в процесі ембріонального розвитку наряду з загальною послідовністю утворення різних рівнів нервової системи (по принципу: спочатку еволюційно більш древні, а потім більш молоді) спостерігаються і відхилення від цієї послідовності. Функціональні системи які мають першочергове життєве значення формуються у першу чергу. Оскільки у функціональну систему об’єднуються різні в еволюційному значенні рівні, то вмежах одного і того ж рівня спостерігаються  різні рівні дозрівання окремих елементів в залежності у втягнення їх в функціональну систему. Це принцип гетерохронності або систематогенезу важливий для розуміння особливостей розвитку нервової системи, але і при вивченні тих порушень, які могли б виникати в ембріональному періоді. Чим більше в ранньому періоді внутріутробного розвитку відмічалась дія шкідливостей тим грубіше і дифузніше порушення,  іна більшу кількість функцій воно розповсюджується.Дякуючи взаємодії  центральних і периферичних відділів нервової системи здійснюється регуляція окремих фізіологічних функцій, підтримання параметрів внутрішнього середовища і на певному рівні, вироблення «рішень»  для реалізації певних програм дії у відповідній ситуації і потерб організму. Основною функціональною одиницею нервової системи являється нейрон у ньому є сома (тіло клітини) і відростки: дендрити і аксон. Нервовий імпульс розповсюджується в одному напрямку: по дендритам – до тіла клітини і від тіла клітини —  по аксону ( закон динамічної поляризації нервової клітини Рамон-і-Кахаля). У функціональному відношенні нейрони можна було поділити на чутливі рухові (мотонейрони)  і  вставочні у яких відбувається попередня проміжна переробка імпульсів і організуються колатеральні зв’язки. Особливо це спостерігається на структурах спинного мозку. Зв’язок між нервовими клітинами і їх відростками встановлюється за допомогою синапсів, у яких переключення імпульсів відбувається у певному напрямі: від акосну до дендриту чи тілу клітини. Розрізняють аксон-дендритичні і аксон-соматичні синапси. Існування полісинаптичної нервової сітки дозволяє створити можливість формування складних структур які здатні автономно регулювати ті чи інші функції.Комплекс нейронів які приймають участь у формуванні функції визначається як нервовий центр», проте у фізіологічному змісті, оскільки обєднання нейронів у єдину функціональну групу нерідко розповсюджується у різних і віддалених відділах нервової системи. У неврології часто застосовують вислови: кірковий центр іннервації взору, дихальний центр продовгуватого мозку, спинальний центр сечовипускання, варто мати на увазі, що регуляція названих функцій здійснюється при одночасній дії багатьох відділів нервової системи. У цьому є зміст інтегративної діяльності нервової системи.

Скільки б складною не була б діяльність нервової системи в процесі еволюції , основу її складає рефлекторний принцип.  Філогенез древньої нервової ситеми можна уявити як шлях від простої рефлекторної дуги до моносинаптичним зв’язкам що забезпечує найбільш диференційовані системи форми реагування. В рефлекторній дузі розрізняють аферрентну частину (прийом інформації) центральну (переробка інформації) і еферентну частину (організація відповіді).

Для прийома інформації її обробки, і регламентації сили дії і якості відповіді необхідн наявність рецепторів; систем що забезпечують аналіз інформації і вироблення рішень, а також виконуючих центрів.Для контрою за виконавчими центрами необхідна інформація про те як виконуються накази, наскільки відповідає даний результат запланованому (запрограмованому).Цей процес контролю здійснюється при допомозі оберненого зв’язку виконуючого апарату з програмним центром. В результаті формується кільцева структура: датчик первинної інформації (рецептор) – аналізуючий , і програмуючі центри- виконавчий апарат – датчик інформації до центру.Принцип кільцевої регуляції у нейрофізіології – один із самих суттєвих доповнень рефлекторного принципу. Введення поняття оберненого зв’язку дозволило встановити яким чином здійснюється саморегуляція  у живих системах.      Підтримання якого небуть фізіологічного параметра на певному рівні – це активний динамічний процес, який здійснюється при допомозі системи позитивного і негативного оберненого ззвязку. Позитивний обернений зв’язок сприяє посиленню еферентних впливів, негативний обернений зв’язок приводить дщо ослаблення цих впливів. Якщо значення параметра опускається нижче заданого рівня ,то вступає в силу позитивний обернений зв’язок, посилюється еферентний вплив і значення параметра посилюється.Наприклад: тремор кінцівки, нестійкість артеріального тиску — прояв подібних розладів.Примітивна нервова система побудована по принципу синцитія, збудження іде по ній у різних напрямках. Хоча при такій структурі неможлива координована дія і реакція, забезпечується все ж участь усього організму у тій чи іншій реакції. По ходу подальшої еволюції розвитку нервової системи ішов по шляху поступової цефалізації, тобто домінування головних відділів, що привело до формування головного мозку, кори великих півкуль як найвищого відділу центральної нервової системи.Найбільш складніша нервова система у ссавців,  у яких спостерігається значний розвиток кори великих півкуль мозку, мозолистого тіла що сполучає обидві півкулі формується пірамідна система, що має величезне значення для мимовільних рухів. Для нервової системи людини характерно подальший розвиток кори великих півкуль, особливо лобних долей. Поверхня кори у людини досягає 11/12 усієї поверхні мозку, причому приблизно 30% приходиться на лобні долі. Пірамідна система у людини досягає найвищого розвитку.Філогенетично в ході еволюції формується автономні нервові ганглії, що здійснюють регуляцію одної чи декількох функцій. При цьому доволі чітко стає принцип сегментарної іннервації:  кожен нервовий вузол відповідає певному сегменту тіла. На Рівні окремого сегменту здійснюється досить чітка регуляція. Дякуючи гангліозній нервовій системі стають можливим складні реагування: в гангліях закладені можливі програми дії. Проте сегменти зв’язані між собою    недостатньо і ще не виражений координуючий вплив якого-небуть центру. Такі автоматизми у світі комах. Цефалізація нервової системи у процесі еволюції характеризувалась утворенням у мозку центрів, які все більше підпорядковують нищерозміщені утвори.Як наслідок у мозковому стовбурі сформувалось життєво важливі центри автоматичної регуляції різних функцій у масштабі всього організму.Між центрами стовбура мозку також існує деяка субординація. Важливе значення має  вертикальна організація управління, тобто постійна циркуляція імпульсів між вище стоячими і нижче лежачими  відділами. Довгий час вважалося, що вищі нервові центри надають постійний гальмуючий вплив на нищі, тому при ураженні вищих відділів розгальмовуються нищі відділи.Найбільше відома теорія диссолюції розроблена англійським неврологом Джексоном. Згідно цій теорії ураження еволюційно молодих центрів приводить до активізації еволюційно більше древніх відділів, тобто спостерігається як би обернений хід еволюції- (диссолюція). Розгальмування древніх форм реагування.При порушенні центральних впливів знижується гнучкість реагування і автоматизм набуває більш примітивних форм. Активізація спінальних центрів може виступити як прояв компенсаторних процесів. У ієрархії нервових центрів особливе значення набуває кора великих півкуль. Дякуючи поступленню інформації від усього організму, від різних функціональних систем в корі можлива складна аналітично-синтетична діяльність по переробленні інформації , утворення зв’язків, що дозволяють закріпити індивідуальний досвід і блокування тих зв’язків, що втрачають своє значення. При допомозі великих півкуль мозку  можливе навчання, робото самовдосконалення живої системи, прийняття рішень, основане не лише на аналізі даної ситуації але і на врахування попереднього досвіду. Дякуючи корі великих півкуль- можливе у людини формування другої сигнальної системи- важливого інструмента у людській діяльності. В той же час не варто думати що кора великих півкуль як самий молодий продукт еволюції являється абсолютним керівником нервової системи. Функціональна активність центральної нервової системи регулюється постійним притоком аферентних імпульсів дякуючи функціонуванню неспецифічних структур головного мозку перед усім ретикулярної формації.  У ретикулярну формацію відходять коллатералі усіх спеціалізованих аферентних провідників. В результаті ретикулярна формація стає своєрідним  енергетичним колектором, від якого поступають активізуючи впливи в різні центри аж до кори головного мозку. Цим створюється можливість організації реакції навіть на самі слабі подразники. Від ретикулярної формації відходять і навіть самі гальмівні впливи як висхідні так і низхідні, що забезпечує прицільність окремих реакцій, концентрацію уваги.

Об авторе admin

закінчила Львівський медичний інститут в 1995 році, за спеціальністю лікарська справа, лікар вищої категорії, невролог нейрофізіолог, кандидат медичних наук, викладач, невролог, нейрофізіолог, рефлексотерапевт автор понад 92 друкованих робіт, 1 електронної книги, декількох інформлистів, учасник конфренцій та симпозіумів.
Метки: . Закладка Постоянная ссылка.

Добавить комментарий